KAZARIN v0

По-перше, дякую, що погодились на інтерв'ю, враховуючи ваш динамічний графік. І перше запитання у мене про те, що три роки тому ви одягнули військову форму. І мені цікаво, наскільки за цей час ее змінилось ставлення ставлення до текстів і чи важче їх почало писатись, тому що це враховуючи як фізична втома, так і емоційна втома. От як вам зараз з цим? Мені здається, що важче. Але не Навіть не через в тому, тому що, звісно, для того, щоб написати текст, тобі потрібно вільний час і певна приватність. Ну, для того, щоб ніхто навколо не бігав і там не відволікав. А

в армії є дефіцит із вільним часом, із приватністю. Навколо тебе завжди люди. Але головна перешкода для написання текстів, вона навіть в іншому. Вона в тому, що я про це інколи вже казав і готовий повторитись. Аа по-перше, в чим довше ти в Збройних силах, тим більше інколи повноважень у твоєї внутрішньої мавпи. Це така собі істота, яка сидить десь всередині нашого мозоку і дісталась нам ще з архаїчних часів і яка взагалі відповідальна за навички і інстинкти, пов'язані з виживанням. Вона дуже активується, коли ми опиняємось в небезпеці. І ця мавпа дуже круто внутрішня вміє Виживання, але у неї

забагато внутрішньої агресії і саджати її за клавіатуру. Ну, тобто ти от сидиш там Facebook там, а там листаєш і бачиш когось зі своїх знайомих військових, які які там в соцмережах починає писати, що все задовбало, тил поганий, там політики жахливі, люди взагалі не цінують те, що ми робимо. І ти розумієш, да, внутрішня мавпа у нього прийшла прокричатися в соцмережі, і ти свою стараєшся до клавіатури не м Підпускати. І по-друге, мені здається, що коли ти в пікселі, коли ти в формі, це накладає певну додаткову відповідальність на те, що ти кажеш. Угу. І, можливо, інколи вмикаються якісь елементи

навіть самоцензури. Самоцензура - це не коли ми кажемо на біле чорне, це коли ми про деякі речі просто мовчимо. Вот. І тому, да, тому писати Тексти інколи важче. Мені взагалі дуже не подобається наша вітчизняна тилова медійна традиція, коли люди продовжують хайпувати на якихось новинах, на якихось гучних заголовках, коли а-а там, я не знаю, там усілякі Гордони, люди, які працювали до війни на медіахолдінгу Медведчука і так далі, і так далі. або там, я не знаю, люди, які були притомні до війни, зараз все одно починають там супергучні заголовки. Або Про те, що Росія вось-ось і розвалиться, або

про те, що там, я не знаю, там наша влада там найжахливіш жахливіша за Путіна. У мене немає жодних симпатій до влади, але люди, ми в одному човні усі пливемо. І якщо ви просто хайпуєте на а там на тому, що акумулюєте ненависть в нашій країні до когось, ну просто це це не впливає в на збільшення нашої обороноздатності. Скоріше інколи навпаки. Тому, да, ти про деякі речі мовчиш. Висловлюватись для того, щоб висловитись публічно на якусь тему, ну, ти повинен її для себе спочатку сформулювати. Тому, якщо до війни я писав десь шість-сіім текстів на місяць, то зараз добре,

якщо один. Якось так. Але вони такі більш якісні чи такі ж? Ну, мені здається, що да. Ну, по-перше, я пишу лише на ті теми, в яких я готовий висловлюватись голос. І там якраз жодної самоцензур немає. А по-друге, ну, цей текст, він дуже Довго а-а зріє. Угу. Як Філіні казав про фільми, фільм вже готовий і залишилось його тільки зняти. От про текст так само. Він вже готовий, залишилось його тільки перенести на папір. І от ти знаходиш час, знаходиш натхнення, переносиш його на папір, потім ще редагуєш кілька разів, тому щоб знайти най найкращі слова, які найкраще передають

твою думку. А вже після цього, да, він А буває так, що якраз перша думка і є найбільш якісні слова. Потім, Коли його довго редагуєш, ти наче стираєш цю саму емоцію, яка дає оце те, що зачіпає. А да, ні, а це не той випадок. А це редагування для того, щоб цей будь-який текст - це комунікаційний процес. улюдям, які виріть тебе послухати і просто підбираєш найкращу форму для того, щоб донести за 65ся знаків тему, яка тебе хвилює. В одному з інтерв'ю, я зараз процитую, ви сказали: "Я неодноразово ловив себе На думці, що армія позбавляє моральних страждань". Ви

мали на увазі це про спрощення життя до базових реакцій, типу вижити? У мене був у мене є друг, друг дитинства. Більш того, ми там знайомі з ним з 96го року, коли нам ще було там 12-13 років. Аа і він, а в 22-му і в 23му році не йшов до війська. Ну, по своїх міркуваннях, можливо, просто а не відчував те, що він готовий до цього, там не відчував внутрішньої спроможності. А ми весь цей час Продовжували спілкуватись. І в якийсь момент він мені написав, що ти знаєш, я напевно буду мобілізуватись. Давай я до тебе. Ну, в нашу

роту, в нашу роту ударним попала. Я кажу: "Звісно, ти крутий спеціаліст по мапах. Таких спеціалістів взагалі мало. І нам безумовно знадобиться. Будеш у нас дешифрувальником, скажімо, а-а, там. І він пішов і зайшов на БЗВП. Після БЗВП він Доєднався до роти. Ми тоді були на запорізькому напрямку, там на напрямку Гуляй Поля. А потім його дружина мені, з якою ми теж давні друзі, вона телефонує, каже: "Ти знаєш, у нього набагато покращився психологічний стан". Я кажу: "В сенсі". Ну, він два роки переживав, він відчував себе ухилянтом. Він відчував те, що він в морально-програшній позиції. Він боявся всього навколо,

що його він там зустріне ТЦК, що йому там Раптом бусифікують, його відправлять кудись і так далі, і так далі, і так далі. А його цей стан позначався на тому, що він просто безвилазно сидів в місті і навіть не міг собі дозволити кудись там, я не знаю, поїхати в Карпати чи в Одесу і так далі, і так далі. А зараз він ві почав відчувати себе, по-перше, на правильній стороні історії. Угу. По по-друге, він відчув, що він з правильними хлопцями робить правильну справу. І по-третє, в нього зникли усі Ці страхи. Мені ці страхи перед ТЦК, перед раптовим

несподіваною зміною свого цивільного статусу, вони мені не дуже знайомі. Просто через те, що я пішов у війська 25 лютого 22-го року. І в мене ніколи не було страху перед ТЦК, тому що, ну, зрозумі зрозуміло з яких причин. Але, да, от приклад мого друга, який у нас служить і дуже якісно служить, він якраз доводить, що йому стало легше просто через те, що в нього зник фоновий Страх, який його супроводжував, ну, впродовж десь, ну, півтора роки точно, а аж допоки він не вирішив для себе навесні 24-го року, що він, а-а, готовий піти в Збройні сили. Вот тому

я думаю, що певною мірою це один з таких один з таких привілеїв, які армія тобі дарує. А тим більше, що знаєш, коли там кажуть, що мовляв воювати повинні лише добровольці Там і що людина, яку бусифікували на вулиці, що з неї ніколи не вийде гарного там військовослужбовця, це теж повна мечня, тому що, по-перше, мотивація - це дуже мінлива історія. Її можна як втратити, так і набути. Я знаю дуже мотивованих хлопців, які в 22-му воювали як справжнісінькі рекси, які наприкінці 23-го повністю вигоріли. І там вже не знають, де собі знайти сенс в Збройних силах. І так знаю,

як, наприклад, в нашу роту заходив Бусифікований хлопець, якого бусифікували в Мукачева прямо по класиці. Драка з Нацполом, з усі за усі кінцівки його в бусік і так далі. Він зайшов до нас і він дуже втягнувся. Він айтівець. А-а, і він у нас відповідає за а-а айтішні справи, е-е, і з в майстерні працює, дрони обслуговує, про прошиває і прям його приклад - це приклад того, як мотивація набувається. І взагалі більшість хлопців, які навіть Бафіковані, вони втягуються десь на дистанції від БЗВП до перших двох місяців служби вже в частині. Ну, тобто в принципі війсь військо - це

не лише перша лінія фронту. Є дуже багато роботи і А про це взагалі дуже часто говоримо, да? Люди завжди уявляють, що люди ж бояться не справжнього війська, не того, яке існує в реальності. Люди, а, тобто є якась група, а, принципових ухилянців на кшталт Олежка і так далі, які для себе Вирішили, що вони жодним в жодному випадку там в армію не підуть. І є багато людей, які просто коливаються, які бояться, але в переважній більшості вони бояться нереальної армії. і не того, з чим вони зіткнуться в армії, нереальних проблем, з якими вони стикатимуться впродовж служби. Про це

можна окремо поговорити. А вигаданих, вони уявляють, що там вірять щиро, що сьогодні тебе бесифікували, а через два тижні ти там Десь посадку штурмуєш. Такого не буде. У вас буде без БЗВП. Після БЗВП у вас ще буде два тижні в бригаді, впродовж яких вас заборонено залучати до виконання бойових завдань. Це адап період адаптації. так, так званий. По-друге, на одного лю одну людину, яка штурмує посадку, дев'ять людей, які її забезпечують. Армія - це величезний інституційний організм, де є люди, які, ну, тобто у нас уявляють, що армія - це обов'язково месники. От Месники, які там воюють. Камон, хтось

залізному чоловіку повинен міняти масло в костюмі його залізному. Хтось точити молотора, хтось, я не знаю, там чистити щит Капітану Америці і так далі, і так далі, і так далі. Тобто насправді в армії є багато посад, які є одночасно і бойовими, і водночас, е, тобто ти служиш в бойовому підрозділі, а водночас це не вимагає від тебе, а сидіти в окопах першої лінії. І я думаю, що люди переважній більшості, вони бояться не реальних труднощів, з якими вони стикатимуться, а от вигаданих, які набагато грандіозніші за реальні виклики, з якими стикається військовослужбовець. А як ви думаєте, звідки оці міфи

беруться? Ну, частково це, навіть не частково, величезною мірою це абсолютно свідома інформаційна політика нашого ворога. Тому що зірвати мобілізацію - це взагалі завдання номер один для підрозділів Інформаційно-психологічних спецперацій. От наші українські, а там ІПСО, вони зривають мобілізацію в Росії, щоб люди менше підписували контракти, а російські зривають нам. І мені інколи здається, що вони доволі успішні. Вони от дуже концентрований хейт навколо ідеї мобілізації, навколо військовослужбовцівки, які служать в ТЦК. дуже так адресно спрямовують і вбивають кління в всередині українського суспільства. Ну, а по-друге, це наші корисні ідіоти, які, може, не за російські гроші, а просто від незповна

розуму продовжують розповідати якісь жахиця просто для того, щоб зібрати собі побільше лайків в соцмережах або а там, я не знаю, там зібрати більше підписників на свій YouTube канал. От як цей Гнап, а колись був журналістом, потім був невдалим кандидатом в президенти, який зняв врешті-решт після скандалу Свою кандидатуру. Потім певний час послужив в Збройних силах, а зараз звільнився з якихось причин і веде YouTube канал, де захищає ухилянство, де розповідає про те, що в армії забагато людей, не треба туди йти. Яка в нього мета? Ну, можливо, він і не працює на Росію, хоча цей висновок повинні давати

там служба Божа. А можливо, він просто хоче зібрати під себе аудиторію для того, щоб після війни а там потрапити в парламент чи Започаткувати якусь ще один політичний двіж і так далі, і так далі. Це будуть його аудиторія, його виборці. Я взагалі думаю, що аудиторія умовна ухилянська, вона а вважається доволі привабливою для дуже різних політиків. Наприклад, на цю аудиторію працює колективний Мирослав Олешка, на цю аудиторію працюють там якісь шарі, на цю аудиторію працює, а от той самий Гнап, про якого ми згадували. І, до речі, на цю аудиторію деякі Політики з патріотичного табору теж намагаються працювати. Наприклад,

Олексій Гончаренко, він же, як його публічна аа позиція звучить, ні капітуляції і водночас ні мобілізації. Ми повинні залучати людей до війська через рекрутинг, а не бусифікує їх на вулицях. Але камон людей доводиться бусифікувати на вулиці через те, що люди люди нехтують повістками. Тобто ти відправляєш 1000 повісток. В Мене є один знайомий, який служить ТЦК. Він розповідав: "1000 повісток відправляєш, до тебе приходять 30 людей". Із тих 30 людей, які прийшли, там може лише четверо підходять по стану здоров'я, як таких, яких можна відправити на мобілізацію. І тому через те, що люди викидають повістки у смітник, співробітникам ТЦК,

військовослужбовцям ТЦК разом з Нацполом доводиться виходити на вулиці і хапати перших, кого вони зустрінуть. Якби система мобілізації стала нецивілізованою не через державу в цьому сенсі, а через суспільство, яке просто інколи вирішує підзабивати на свої конституційні обов'язки. І, до речі, саме тому рекрутинг нічого не вирішить, тому що по рекрутингу приходить в армію, не знаю, там відсотків п'ять, можливо, людей від загальної кількості, можливо навіть менше, але без мобілізації фронт не встоїть. І там Олексій Гончаренко теж на цьому полі грає. Можливо, він там вже При запланував собі там після війни якийсь окремий політичний проект побачитим з усіма тими,

хто у халяндах виправдовують. Е, ну, взагалі, е, ще одне в мене є цитатка ваша, мені дуже сподобалась. Е-е, армії потрібна рутинізація, а не глорифікація. Да, ми нещодавно от десь місяць два тому про це в інтерв'ю Кренеiner говорили. Це якраз історія про те, що а-а ну як у нас побудована розповідь про Збройні сили. От зайдіть в YouTube на і просто в пошуку Ютуба забийте там, я не знаю, аа ЗСУ 2024 і ви побачите купу матеріалів від а різних каналів медіа. від армійських медіа про те, там інтерв'ю з героями, які, я не знаю, там були тричі поранені,

але не пішли з позиції і зупинили ворожий штурм. Або, я не знаю, там людина, яка опинилася в сірій зоні і там тиждень звідти виходила поранена, там повзла до своїх і доповзла. Або людей, які ходять На штурми посадок і вони розповідають про неймовірні речі, які вони роблять там. І пересічний громадянин, який дивиться саме такий контент про Збройні сили, у нього в якийсь момент в виникає суворе відчуття невідповідності самого себе тим людям, розповідь про яких він бачить на екрані монітору. Тобто він дивиться, а там давньогрецькі фактично такі ахіли, гектари там, я не знаю, Там. І він в

цей момент думає: "Ну що мені в армії робити? Я ж не такий, як вони. Я ж не здатен після трьох поранень там піти на штурм і ще там взяти в полон кількох росіян або не здатен стільки триматися на позиції, коли мені воду і набої скидають з нічного хо коптера. Я ж зовсім звичайний, тому я, напевно, в армії мені нема чого робити. А цьо цій цьому пересічному громадянину ніхто не показує, що в армії насправді є позиція, не знаю, сержанта з матеріального Забезпечення, який веде облік, бере на облік, списує ті засоби, які є у підрозділа. Що там

є позиція, не знаю, діловода. А я вам чесно хочу сказати, що толковий діловод - це прям скарб в підрозділі. А що в роті є позиція техніки і старшого техніка, які опікуються забезпеченням хлопців, але там в ту посадку не йдуть і так далі. І якби він побачив розповіді про цих людей, то з ними, з їхнім а-а армійським побутом, він свій цивільний досвід міг Би співставити і зрозуміти, що бляха, я хочу а теж піти, я от це вмію. Я приблизно цим самим займаюся в своїй цивільній компанії, там обліком. З мене чудовий бухгалтер. Так, кому нужен, я не

знаю, сержант з матеріального забезпечення. Я готовий, я буду мати це справу. Я закрию для вас всі бюрократичні питання в підрозділі. Тому я і кажу, що інколи про армію треба розповідати не лише через оптику того, дивіться, які неймовірні речі люди Роблять, а через те, що подивись, як багато спеціальностей є в Збройних силах, які так само вкладаються в майбутнє нашої держави і в майбутнє нашої країни. І ти там можеш бути теж корисним, навіть якщо автомат у тебе буде як заяча лапка, ти будеш його з собою тягати, але ніколи не використовувати. Ну, в мене ще, до речі, є

такий дисонанс, тому що, ну, на початку там років два, як мінімум, в нас в новинах Взагалі була інформація, що ми перемагаємо, йдемо вперед. І це зокрема може бути як ще одна причина тому, ну, того, що, е, люди дивляться: "Ну, в нас вже все добре, значить потрібно, ну, значить, все ок, я буду далі собі донатити". Можливо, потрібно, точніше, чи як ви думаєте, потрібно говорити правду про ситуацію на фронті чи уникати паніки в тилу? Ну, є якась частка правди, яка може бути а Оприлюднена без негативних наслідків, на мою думку. Тобто, звісно, всю правду ніхто під час війни

нікому не розповідає. Це прям золоте правило будь-які будь-якої інформаційної гієни і безпеки під час військових дій. Ну, тобто, е, навпаки, найвдаліші операції, які відбувалися в історії цієї війни, це операції, про які ніх суспільство не знало. От суспільство не знало і не готувалося до харківського контрнаступу В 22-му році, тому що про це ніхто не по розповідав. І взагалі журналістм заборонили в'їзд в на в ті ділянки, де готувалася ця операція ще за кілька тижнів до того, як все почалось. Угу. І навіть військовим журналістам заборонили знімати якісь матеріали на тих ділянках. А лазейки були. Лазейки були, але дуже

погано, що хтось ними користався. А це була гарна інформаційна безпека, щоб звідти всіх прибрати. І суспільство з подивом дізналося про себе, що от бабах, Харківський контрнаступ, наші просуваються і так далі, і так далі. або як курська операція, до якої теж ніхто не був готовий і про яку журналісти теж не журналістів не повідомляли і там медійних груп не було, а було був був контрнаступ в Запорізькій області, де все, включно з напрямком головного удару було відомо і в нашій країні геть усім і нашому ворогу скоріше за все. І тому інформаційна тиша, вона справді в Армійських операціях багато

чого вирішує. І тому суспільство ніколи не буде знати все про війну, і йому і не треба до моменту закінчення цієї війни. Але деякі речі цілком можуть їх оприлюднене могло б бути непоганим. Наприклад, я інколи думаю про те, що якби ми з вами зараз пішли на вулиці будь-якого українського міста і запитали би у пересічних громадян, скільки на вашу думку загинуло українських бійців а-а за з лютого 22-го Року, я не виключаю того, що ми би почули якісь е величезні цифри, там, я не знаю, хтось би нам там казав про 100 000 загиблих, хтось про 150, хтось про

200 000 загиблих. Чому? Тому що інколи у страха а-а дуже великі очі і люди драматизують, ре уявляють реальність, думають про реальність гірше, аніж ця реальність є. Я пам'ятаю, як там президент виходить і каже, що у нас там загиблих, ну, скажемо, там трохи Більше 40 000 і соцмережі, що реально більше 40 000, да не може такого бути, там 400 000, ми в це повіримо і так далі. А 40 000, де не може такого бути і так далі. А насправді я цілком думаю, що цифри реальних втрат українського війська на полі бою і потім від поранень набагато менше,

аніж ті, що уявляють собі громадяни в тилу. Угу. Хто зна. Можливо, якби цифри втрат не в щоденному режимі, а час від часу, там, я не знаю, там раз в місяць, раз в Два місяці загальні оприлюднювались би, це би дозволяло, зменшило би кількість а спекуляцій на цій вкрай чутливій темі, які лунають з боку або українських політиків, або російських агентів, або з боку там, не знаю, якихось Путін фарштеєрів. з Європи. Угу. Але це так на на подумець. Я не впевнений, що це можливо у цього рішення є якісь контр контрдоводи просто і просто вони не спадають мені на

Думку. Ну, бояться паніки. Да. в том таї справи, що мені здається, що суспільна уява про кількість загиблих набагато більша, ніж реальна кількість цих загиблих. Але все рівно є сумніви неточні. Ну вот моє бачення відповіді на це питання, воно таке. Угу. А до речі, от ви говорили щойно про те, що харківський напрямок там не було відомо, Курський напрямок невідомо. Це ж усе свідомо Було. Чому саме тоді запорізький мирубили? Можливо, це теж така психологічна якась операція. Я в збройних силах лише сержант і рівень моєї відповідальності він дуже сержантський. І тому, а це питання, яке ви ставите, це

потрібно ставити якимось людям, які дотичні до планування з генерального штабу. Ну, це поставити не знаю, не знаю. А мені важко уявити, як взагалі відбувається планування на настільки Високому рівні, тому що я не те що в генеральному штабі ніколи не був, я і в там в штабах нижче не був, тому ні, не знаю. Давайте поговоримо про інформаційні кампанії Росії на території України. Угу. Ну, ми вже зрозуміли, що мобілізація - це така ключова тема для них. А які ще такі вкиди вони роблять? А я думаю, що це нам спроби побудувати всередині нашої країни різноманітні внутрішні забори. Угу.

Ну, дивіться, що є а-а чим є аа нація? Нація - це різні люди з різних регіонів, різного віку, різного життєвого досвіду, яких тримає разом якийсь різновід соціального клею. Ну, наприклад, відчуття приналежності до політичної нації українців, да? Угу. І це дозволяє і етнічному кримському татарину, і єврею, і етнічному там Азербайджанцю, вірменіну, бути частиною українсько-політичної нації і виборювати її свободу і незалежність або в тилу, або в Збройних силах. А для, якщо нація самоусвідомлює себе доволі довгий час і доволі міцно, то ця нація разом спроможна на дуже великі проекти, які побудовані на солідарності. Вона мобілізується в Збройні сили.

Вона донатить волонтерам. Вона допомагає Розбирати завали на місці прильотів. Вона там, я не знаю, підтримує просто в своєму будинку тих, хто потребує допомоги і так далі, і так далі. Високий рівень солідарності дарує нації можливість робити фантастичні речі і зменшити цей рівень солідарності всередині суспільства. Це теж завдання, яке виконує під час війни інформаційно-психологічні сили Спеціальних операцій. наші роблять, намагаються вбивати внутрішні забори всередині Росії, а російські спецслужбісти так само намагаються атомізувати українське суспільство для того, щоб людина, яка живе десь, не знаю, в Харкові, в Полтаві, в Києві, у Львові, в Ужгороді, не відчувала своєї солідарності, сопричетності до

процесів, які, а-а, якими просто зараз займаються її співвітчизники, і не допомагали, не Долучалося до вирішення якихось великих глобальних завдань. І це кілька рівнів розколу, які Росія органічна, на яких вона намагається грати. Тобто ці сплячі розколи можуть і так бути в країні, но вона просто в існуючу а тріщину просто вбиває додаткові кліні для того, щоб ця тріщина перетворилася на окоп. скажімо, це довіра між політиками і військовими. Тобто наші політики і без Того дуже багато речей роблять то таких, щоб армія їм не особливо довіряла або деяким політикам не довіряла. Але Росія намагається централізовано вбіти сюди клінія для

того, щоб усі не довіряли усім. Не хтось конкретний комусь конкретному, а щоб усі усім не довіряли. Це лінії конфлікту між внутрішньо переміщеними особами і мешканцями тих територій, де вони живуть. Тобто мешканцям, скажімо, Львівщини розповідають про те, що ось до вас зараз Приїдуть якісь погані російськомовні вихідці зі сходу, які відберуть вашу роботу, які тут будуть слушати, я не знаю, Цоя і Філіппа Кіркорова в голос там з автівок і так далі, і так далі, і так далі. І взагалі це вони винні в тому, що війна почалася і мовляв а внутрішньо переміщених осіб навпаки лякають. От ви зараз

їдете в регіон, який взагалі сидить далеко від лінії фронту. Це ви на себе прийняли удар російської армії, а вони взагалі з зони Комфорту своєї не виходять 3, роки, ніяк не долучаються до лав сил оборони, сидять там собі, а гонорово п'ють свою каву зі своїх філіжанок і зверхньо до вас ставляться. Ну, тобто для кожної аудиторії свій набір тез, які просто працюють. Там, скажімо, вчать ненавидити геть усіх. Тих, хто залишився, вчать ненавидіти тих, хто поїхав з країни. Тих, хто мобілізувався, вчать ненавидити тих, хто в тилу або в Ци залишається цивільним. Чоловіки вчать ненавидіти жінок і кажуть: "Ой,

вона там щось собі этот, а вона не мобілізувалася. Це жінки у нас мають такий привілей. А чому вони такий привілей повинні мати, якщо чоловіки, значить, мовляв, в збройних силах, а жінки не в Збройних силах?" А мені були такі пред'яви і так далі, і так далі, і так далі. Тобто, якби навіть повністю прибрати російський вплив з українських з українського медіапростору, то все Одно б знаходились люди, які би тракту погано ставились до ВПО або погано ставились до мешканців тилових областей і так далі, і так далі. Але їх не було би настільки багато в наших соцмережах, тому що

те, що зараз відбувається, я абсолютно переконаний, на 70-80% - це ботаферми, які вчать українців ненавидіти українців, які вчать українців не довіряти іншим українцям. Для чого? Для того, щоб зменшити рівень суспільної солідарності. Тому що саме Рівень суспільної солідарності дозволяє державі бути державою, дозволяє війську бути військом. дозволяє взагалі країні захищатися вже більше ніж три роки від ядерної держави. Як тільки буде зруйнована солідарність, ми атомізуємось і все посиплюється. А яка взагалі роль в цьому медіа Telegram-каналів, блогерів? А ой, а є деякі медіа, які, а, або навіть не медіа, скоріше там Telegram-каналів, які свідомо працюють на росіян, якісь там

Шарі, умовно кажучи. А є люди, які вважають, що зараз найкращий час для того, щоб в мутній водичці спробувати зловити якусь рибку. І як той самий Гнап, про якого ми казали, який зараз топить проти мобілізації. Ну, тобто він, напевно, думає, що він стане зараз відомим серед доволі масової прослойки людей, які не в війську чоловіків і які шукають зараз виправдання для себе, чому вони не у Війську. А тут з'являється такий Дмитро Гнап, який дарує їм це виправдання і каже їм: "Правильно, чони у війську. Там і так зараз забагато людей. Там тре треба просто розумніше воювати і планувати

операції. І без вас армія чудова впорається. Ну, тобто він їм дарує біле пальто, в якому ці люди після війни збираються гуляти улицями, вулицями українських міст. А є просто люди, які, тобто от одна - це Відверто, хто працює на росіян, інша - це от такі, які намагаються не інвестувати в суспільне благо, а навпаки з цього суспільного блага щось тягти в свою особисту свій особистий гаманець або гаманець. Ее в цей тягнуть вони або популярність, засвідченість і певну ядерну базу а прихильників або гроші. Наприклад, купа медіа, які доволі поважні, вони інколи так хайпують на заголовках в Ютбі, і

ти відкриваєш і Саме інтерв'ю там або матеріал там нормальне притомне інтерв'ю експертне про якісь, а в заголовці там, я не знаю, там Путін вийшов в вікно, там я не знаю, Росія посипалась. або на фронті катастрофа, або там, я не знаю, там Сирський в паніці і так далі. І ти думаєш: "Бляха, вам не соромно, люди?" Ну от заради чого ви це робите? Ну для того, щоб YouTube вам трохи більше переглядів приніс і трохи копієчка впала в редакційний бюджет. Ну окей, а ви ж Але ж ви розумієте, що у нас четвертий рік йде війна. У людей і

так кукушечка у багатьох не на місці. І їм потрібно навпаки якось їх трохи повертати до нормалізованого стану, тому що вони усвідомлюють реальність набагато гірше, ніж ця реальність насправді є. Ми про це говорили. А ви їх навпаки ще сильніше роздмухуєте. Це як, не знаю, алкоголіка посадити, заперти в підвалі з двома там, я не знаю, з двома бочками бренді. Ну, нічого гарного з цього не вийде, з цього Сценарію. Навіщо ви це робите? А потім вони кажуть: "Ну, ти ж розумієш, от у нас зараз USЙ отвалился, реклами дуже мало, рекламний ринок дуже бідний, нам треба якось виживати і

так далі, і так далі". І ти дивишся на нього і розумієш, да, бляха, кожна крапля потім вважатиме себе а невинуватою в потопі. Ціна висока просто за ціна помилки висока. Да. Ну ми ж маленечко капелюшечка, ми ж ні на що не впливаємо. Ага. Всі кап краплі з потоку, з потопу Будуть так казати потім. Угу. Будемо робити заголовок до цього інтерв'ю такий максимально нецікавий, знаєш, щоб ніхто взагалі не клікнув. Да, це правда. Так, хотіла трошки поговорити про червоні лінії. Для кого саме зараз просто в інформаційному просторі все більше розмов про перемовини, зокрема від Трампа, який дуже швидко

хоче закінчити війну. І от чи є, яка ваша Ваша думка, які є принципові червоні лінії для України в будь-яких переговорах, чого ми точно не повинні перетнути? Да, безумовно, є це будь-які вимоги, пов'язані з чисельністю і якістю українських збройних сил. Ну, тобто, якщо хтось намагатиметься там казати, що у нас збройні сили не повинні бути більше за 100 000 людей, це одразу Вот це будь-які спроби впливати на наше внутрішнє Законодавство, пов'язане з, а, там, я не знаю, а мовним консенсусом, який нарешті відбувся в нашій країні, в переважній більшості людей там і так далі, і так далі. А

це речі, які стримують військово-промисловий комплекс український і допомогу нам від наших союзників, перш за все військову, на другому місці фінансову. Е, це найголовніші червоні лінії. Можливо, їх навіть більше, просто Я зараз не можу нічого пригадати, а такого дотепного. Але я взагалі не дуже вірю в перемовини. Я переконаний, що 25-й рік - це абсолютно точно буде роком війни. І ми розуміємо, що ці перемовини, які зараз почались, вони почались лише тому, що Трамп так довго обіцяв собі та світу, що він закінчить цю війну, нашу війну, е, російсько-українську, що зараз намагається спробувати. Але і тоді було зрозуміло, що

Україна може погодитись на Мирні перемовини, що на них не погодиться Російська Федерація. Допоки вони, а допоки Владимир Путін переконаний, що він зможе перемогти Україну на полі бою, е, будь-які перемовини це для нього як а кража мрій. Вот тому він і далі буде висувати якісь абсолютно абсолютно дикі завищені вимоги до України навіть на шляху до якогось тимчасового перемір'я. Він просто тягне Час для того, щоб воювати далі. І нам потрібно просто бути готовими до того, що 25-й рік абсолютно точно буде роком війни. А то я пам'ятаю, як коли Трамп переміг, то в мене один знайомий був на

той момент в батальйоні резерву. А батальйон Резерву - це таки, знаєш, така транзитний полустанок між різними військовими частинами. І туди почали повертатись СЗЧшники е в цей батальйон резерву масова. Він каже: "Знаєш чому? Повертають, чому?" А Вони в переконані, що зараз, 20 січня, у Трампа інавгурація, після цього він припинить війну і вони хочуть встигнути поновитися на посадах до закінчення війни для того, щоб потім а-а там гордо піти на дембель. Угу. От я йому казав: "Ну, ми ж розуміємо, що їх чекає попереду невеличка несподіванка: "Війна не закінчиться". Він каже: "Ну, вони в це не вірять". Ну от

мені взагалі цікаво, чи є довіра до Трампа, тому що я Так спостерігаю за ним, в нього так коливаються заяви щодо України. Спочатку взагалі чутьли не ми самі почали війну, потім уже що Путін його обманював. І як взагалі такій особі можна довіряти? Ніяк. Трампу ніхто не може довіряти. Трамп - це людина, це прям така наочна ілюстрація а феномена Данінга Крюгера, коли людина настільки не розуміється в тій сфері, якою Опікується, що водночас він навіть не здатний усвідомити свою некомпетентність. Ну, тобто це дурак, який не розуміє, що він дурак. А і Трамп - це абсолютно так. Я розумію,

у нас багато людей в нашій країні вважають, що там є якийсь хитрий план. Там він зараз відриває Росію від Китая або бореться з лівацьким якимось лоббі або намагається зробити Америку again і в усьому намагаються відшукати прихований сенс в його тарифах, заявах і так далі, і так Далі. Цим людям просто страшно усвідомлювати, що на чолі наймогутнішої держави світу опинилася людина, яка навіть не розуміє глибини своєї некомпетентності і який оточив себе настільки ж некомпетентними особами або особами, які компетентні, але змушені грати за правилами Трампа. А головне правило Трампа - це говорити лише те, що подобається Дональду Трампу.

що свою компетентність змушений приховувати. Ну, тобто ми в цьому цирку Будемо жити наступні 3з по роки або навіть трохи більше ніж 3з по роки, де вот Сполучені Штати будуть таким от собі Суперменом, який зійшов з розуму, який перетворився на президента Холумлендера. такий, якщо ви дивилися серіал Boys, вот тому і не варто нічого очікувати. Дональд Трамп - це людина, якою дуже важливо відчувати себе переможцем. Тому, коли Україна підписує там якусь там ресурсну угоду, це от Якраз такий собі е- спроба дати Дональду Трампу можливість оголошувати американському виборцю про чергову серію своїх власних перемог. Але не більше того.

Ну, ця ресурсна угода, вона мені цікава тим, що можливо, якщо тут почнуть працювати американці, то вони будуть її захищати. Ні, ні. Ну, американці, хто прийде працювати? Звичайні, американські корпорації, да, бізнеси, але це зовсім не означає, Що слідом за ними сюди прийде шостий там якийсь там Тихоокеанський флот і буде десь в руслі Дніпра стояти американські есмінці чи щось ще. Ні, американський бізнес є геть по всьому світу, насправді. І жодну війну наявність американського бізнесу не зупинила. Ну от був американський бізнес, напевно, якийсь в Грузії в 2008. Бусь був якийсь там, я не знаю, там в країнах Африки

був десь Ще. Скоріше за все, американський бізнес просто не прийде сюди. Це теж треба розуміти. Навіщо їм інвестувати якісь величезні гроші в там українські якісь умовні копалини, про наявність яких ми знаємо лише з радянської геологорозвідки, яку треба оновлювати зараз в сучасних умовах і сучасними засобами, щоб у разі невдалого польоту якогось російського шахеду втратити все. За навіщо їм це? Ну, мабуть, мають бути Гарантії якісь. Правильно. Але та угода, яку Дональд Трамп пропонував з першого дня, вона не містить жодних гарантій безпеки. Вона закрита ж досі угода не повністю відома. Ні, там немає нічого пов'язаного з гарантіями безпеки.

Інакше просто по одній простій причині Дональд Трамп раз за разом проголошує себе президентом, який не починає війни, а закінчує їх. І якби він підписав угоду, яка би передбачала якесь Залучення американської армії до подій російсько-української війни, це б суперечило його голов головному програмному тезису. про те, що там, мовляв, погані президенти до мене починали війни, при них починалися війни, а я їх зараз завершу. Не звертайте увагу на цю угоду. Вона ніяк на нас впливати особливо не буде. А багато хто вірить. Багато хто вірив і що Дональд Трамп одразу нам надасть тамагавки. Там, я не знаю, першу аеромобільну

дивізію і і так далі. Ну, якщо люди хочуть жити не в просторі фактів, а в просторі своїх уявлень про ці факти, вони, звісно, можуть це робити. Просто зустріч з реальністю завжди буде для них дуже травматичною. Це так само, як в 19-му році, у нас багато хто голосував за Володимира Зеленського, тому що вважав, що він зможе зупинити війну з Росією і знову Поновити гарні стосунки між Києвом та Москвою. І коли всі навколо казали: "Ні, це не є можливим, тому що єдиний президент, якого ви повинні обрати, який закінчить війну - це Медведчук. Але вам не сподобається сценарій,

на якому він завершить війну для України? Тому що він перетворюють нашу країну на Білорусь, умовно кажучи. Тоді всі казали: "Ні, ні, навіщо ви так драматизуєте от нові обличчя в Українській владі здатні зупинити війну?" І що зупинили? Ні. Е, про Крим західні медіа теж інформаційні простори пишуть про можливість визнання Криму Росією заради миру. Взагалі ваша особиста думка? Ну, там по-різному. Там одна з варіантів розвитку подій, що США одноосібно визнають російські громадянство Кримського півострова, що це не вимагатиметься від України і не вимагатиметься від інших гравців світових. І так, до речі, вже було, коли США, якщо я не

помиляюсь, не помиляюсь, визнавала суверенітет Марокко над Західною Сахарою в одноосібному такому от для того, щоб налагодити відносини на близькому сході між Марокко там і Ізраїлем, якщо я не помиляюсь, то США визнали західну Сахару як територію, що належить Марокко. Більше там хвиль визнань після цього ніхто за Сполученими Штатами не пішов. Угу. В нашому випадку це теж було б небезпечним варіантом, тому що якщо Сполучені Штати визнають російські прапори над Кримом, то ми можемо уявити, що багато країн, які до того цього не робили, вони зроблять це просто тому, що, ну, от Вашингтон зробив, тобто Угорщина, Словаччина, а-а, як

там можливо, якщо переможеть ще в якійсь європейській країні право Радикал, правопосту, то він теж буде торгувати темою визнання Криму для того, щоб вибивати для своєї країни з Брюселя якісь поступки і так далі. Тобто це певною мірою таке аа це коробка Пандори, да? Угу. Вот. Але зараз, наскільки я розумію, ця тема не стоїть на порядку денному. Можливо, вона туди повернеться рано чи пізно. Дональд Трамп доволі непрогнозована Людина і невипадково тому, про це писала американська преса, там співробітники офісу президента в Сполучених Штатах, вони там виконують його вказівки тільки, коли він двічі про них каже, тобто коли це

була не якась сюминутна забаганка, про яку він наступної миті вже забув, а коли він справді чогось хоче, тоді, да, ми цією темою починаємо опікуватись. Тому Дональда Трампа важко прогнозувати, але якби це сталося, це було б таке остаточне ховання системи міжнародних Відносин, яка була раніше в світі і яка, в принципі, худо бідно, але працювала. Вот виявляється, що так силою можна забирати території і за 10-11 років твой твій суверенітет над вкраденою територією визнаватиме наймогутніша держава на планеті. Ну, так собі, да. Ну, як ви взагалі думаєте, чи червона це лінія визнання? Ну, Україна не буде визнавати російський суверенітет

над Кримом. Просто у нас є навіть на рівні конституції прямий Заборони. Для того, щоб визнати російський суверенітет над Кримом, ми повинні прийняти нову конституцію, яка дозволятиме відмовлятись від території. Конституція не дозволяє відмовлятись від території. Тобто ми навіть не конституцію повинні змінити, ми повинні прийняти нову конституцію. Угу. А це той проект, ну, який на який е який виглядає абсолютно нереалістично. Ну, поки та взагалі пам'ятаєте, як в 22-му році взагалі дуже Було багато таких образів, заяв, що ось ми Крим відвоюємо, шашлики в Криму, всі діла. Ну, мені взагалі здається, що в 22-му році, з одного боку, це

було цілком природньо, тому що ніхто не очікував від України того рівня сталості, який вона продемонструвала. І якщо ви згадаєте, то вже в квітні 22-го року через, там, умовно кажучи, п'ять тижнів війни, українська армія вибила агресора З території Київської, Чернігівської і Сумської областей. Поцю було звільнення Зміїнова, потім була харківський контрнаступ і потім наприкінці року вже був звільнений Херсона. Тобто на той момент рівень очікувань був дуже високий і це давало багатьому, в тому числі і приводи для або жартів про звільнення Крима, або реально очікувань про звільнення Криму. Ну, просто головна по проблема 22-го року і комунікації 22-го

року на мі на Мою думку була в тому, що влада кожного разу транслювала війну, яка вирувала навколо в суспільство як щось, що триватиме не дуже довго. Спочатку це були історії про два-три тижні, потім про два-три місяці. Нам казали: "Ну, 2-три місяці війна триватиме, потім скоріш за все закінчаться снаряди на арсеналах, тому що, мовляв, на таку інтенсивність бойових дій ні в кого немає запасів, снарядів і всього іншого". А-а потім казали про дуже накручували очікування про контрнаступ 23-го року. І багато людей там, я б там приїздив інколи в Київ, там зустрічався, і вони казали: "Ну що там

наприкінці 23го року вже там, я не знаю, будеш нам екскурсію по Ялці проводити". І я такой: "Камон, ребята, ви взагалі уявляєте, як виглядає контрнаступ і скільки там, якими зусиллями це все дається і так далі, і так далі". А не хочете ви приєднатися в там вдягнути на Себе форму і самім впроваджувати контрнаступ там в полях? Ну вот якби у нас комунікація з 22-го року йшла, що друзі це й дощ надовго, а-а давайте готуватися до того, що це триватиме довго. І тоді просто навесні 22-го року у нас були у нас був певний геп в суспільстві, коли можна

в тому числі було прийня приймати дуже важливі, але не дуже популярні закони. От тоді в 20 навесні 22-го, десь в травні потрібно було Приймати закон про мобілізацію з відповідальністю для ухилянців, щоби люди розуміли, що викинути повістку в смітник - це не 17,000 грн штрафу, а щось забагато більше, що не варто так робити, що якщо вже ти ця лотерея в цій лотереї випало, що ти повинен вдягнути форму, ти ідеш і вдягаєш її. Вот тоді потрібно було приймати навесні 22-го року закони про, скажімо, Підвищені податки на преміальне споживання. Ну, тобто коли там, скажемо, автівки вартістю більше там

80 000 доларів обкладаються додатковим там, я не знаю, військовим збором на рівні 30%. або там, я не знаю, віна вартістю більше там, скажемо, 2-3 000 грн обладають обкладаються теж додатковим військовим збором, то ти ж можеш піти купити звичайне віно по старій вартості. Якщо ти звик до преміального споживання і тобі не обійтися без BMW X5 в зарядженій Комплектації і без якогось там, я не знаю, мадам Кліко, то будь готовий платити більше за право зберігати звичний для себе преміальний рівень побутового життя. А зараз у нас немає додаткових податків на преміальне споживання. У нас немає додаткових податків на

предмети розкоші. А потрібні зараз? Ні, я думаю, ну, камон, ми ведемо війну кожен день, якою коштує, я не знаю, там скільки там 100 млн грн. Це тільки офіційно. Ну, це те, що Держава витрачає, не враховуючи волонтерів. От. Звісно, що гроші потрібні геть на все. Вот. Е, але тоді в 22-му це не зробили. Закон про мобілізацію якось зі скрипом прийняли в 23му, прибравши звідти всі непопулярні міри. Депутати досі думають про політику вот, і про вибори. Підвищення податків на преміальне споживання так в ітогі і не було запроваджено. Ну і так далі, і так далі. У нас був

22-й, весна особливо, це Час втрачених можливостей, тому що там багато речей потрібно було саме тоді приймати. І суспільство до цього було на той момент готовим. І депутат можна було продавити, щоб не займалися дурним політиканством в очікуванні якихось міфічних виборів. А політик - це все ж таки той, хто приймає непопулярні рішення. Політик - це людина, яка мріє впливати на політичний процес і бореться за владу. З деяких політиків з'являються державні Діячі. Державний діяч - це той, хто приймає, в тому числі непопулярні рішення, які потім ховають його кар'єру. Але в перспективі це рішення може потім показатись і правильно.

Да, безумовно. Ті люди, які в 90-ті роки в Польщі запроваджували економічні реформи, їх вся країна ненавиділа, але зараз вони герої, тому що вони, ну, якби уявіть собі, вот ви хворієте, не дай Бог, на онка і ви приходите до лікаря і лікар каже: "Вам потрібно лягти На операцію, пройти через дуже болісну хіміотерапію, потім ми зменшуватимемо вам розмір пухлини, а потім, коли вона зменшиться, достатньо Ми вас розріжемо, цю пухлину видалимо. Потім ви довгий час будете поправляти своє здоров'я. Можливі рецидиви. Вам ніхто не гарантує, що ви будете здоровим і що врешті-решт ви будете живим. Але от так виглядає

рецепт нашого лікування. І уявіть собі якусь Там знахарку, яка каже: "Я тобі зараз травок дам. Це все тебе зглазили, ти поп'єш травки, походиш до мене, ми проведемо сеанс викатування яйцем і потім ти обов'язково одужуєш. Який сценарій ви з, ну, какби інтуїтивно хочете обрати? Ну, звісно, той з яйцем, бабкою і так далі, і так далі. Але чи призведе він до вашого, до того, що ви будете жити довго? Ні, не призведе. Інколи рішення, яке повинні приймати політики, воно як це Оперативно-хірургічне втручання, в тому числі з дуже неприємними процедурами на кшталт хіміотерапії. І навіть якщо суспільство не хоче

розуміти рівень проблеми, каже: "Ні-ні-ні, давайте яїчка вика будемо викатувати". Ні, інколи треба призначати лікування, навіть коли пацієнт цього лікування не хоче. Це певно більше як боротьба за рейтинги зараз політична. Ну, взагалі політики - це дуже Специфічні люди. У мене є деякі знайоми, які політики, і я прям дуже розумію, наскільки вони відрізняються від від мене. Ну от, наприклад, я ніколи не хотів і я скоріш за все ніколи не буду там депутатом і не піду в політику. Мені це не цікаво. Я коли війна закінчиться, ко коли точніше ми закінчимо війну, я ось тоді з задоволенням поверну свою

професію в журналістику, а повернусь на радіо. Вот І мені цього от з головою вистачатиме. А є люди, які от справді прагнуть політики, бути політиками, переобиратись, бути популярними. І для них, да, от інколи, а вони через це роблять усіляку херню, не приймаючи правильних рішень. Та сумно все це. Хотіла поговорити про підрозділ ваш. Угу. Я просто по собі знаю. От я, коли їжджу по фронту, спілкуюсь з хлопцями, там зустрічаються абсолютно різні люди, Різних професій, напрямків. Ну, тобто дуже круто. І за цей час, ну, у вас змінилося оточення і з'явилися нові люди, спілкування з ними. Чи змінилися якісь

світогляд на якісь речі? Змінилося не так. Змінилась. Мені здається, що взагалі побути в звичайному бойовому підрозділі, а-а не якомусь там елітному, який там формується з зірок, а от такому звичайному, який формується по звичайних принципах. Це дуже така важлива привівка від Снабізму, тому що люди, які особливо в Києві, в столиці живуть, які мають певний рівень медійності, у них в якийсь момент виникає таке відчуття, що нібито вони знають жизнь. Да ні вони не знають. А ти стикаєшся потім з людиною, яка, можливо, ніколи в своєму житті не була в Одесі і у неї мрія потрапити в Одесу, але

вона розуміється на якихось процесах і вміє налагодити процеси бойового Колективу. набагато краще за тебе, який, е, такий весь усвідомлений, у якого є номери дуже поважних людей в телефонній книжці, який знає, що якщо він їм зателефонує, то вони візьмуть слухавку і вона спроможніша в бойових або він спроможніший в бойових умовах, аніж ти. Він міг вже в цивільному житті десь в провінції розтачувати мопеди і робити, щоб кубовий мопед їхав там 90 км/год. А, і там у нього немає соцмереж навіть, Але він офігезний механік і він робить для бойової роботи в три рази більше, аніж ти, який там

знає усіх усі модні книжки, читав їх і здатен так розсудливо, поблажливо якось розмірковувати про аа там високі матерії. Я взагалі думаю, що от армія - це дуже крутий спосіб заземліться і взагалі перестати собі вигадувати країну, а познайомитись з нею наочно, з людьми, Які а які і є представниками того самого народу, про які ти там, не знаю, тексти пишеш, про який ти, я не знаю, в програмі там щось розповідаєш. Це дуже класний спосіб перестати собі вигадувати країну і познайомитись з нею от віч-навіч. Ось що таке служба в звичайному підрозділі. А ви взагалі, коли пишете тексти, показуєте

там своїм побратимам, щоб вони Якось прочитали, оцінили? Ні, їм не показую. Взагалі є дуже невеличка купа людей, е- яким я можу надіслати до публікації текст і попросити почитати і висловити свої думки. Вот. А-а, але просто, ну, побратимам треба ж розуміти, хтось з них старший мене, е, в ієрархії, хтось молодший за мене в ієрархії. Тобто, коли ти вбудований в ієрархічну модель і у тебе є підлеглі і командири, ну, ти не Завжди можеш, я не можу бути впевнений, схвальний відгук від когось, хто для мене підлеглий, це тому, що я для нього командир, це чи щиро? Ну, і

так далі. Тому тому ні. Ну, цікаво проводити якісь такі дружні бесіди, розмови, так, філософію якусь, тому що там можна стільки всього наслухати, що може поміняти. Ну, армійський колектив, він як і будь-який інший. З кимось в тебе більш довірливі Стосунки і ви там виходите в спілкуванні за межі того побуту, який вас оточує. з кимось у вас більш там суто професійні стосунки і ви там обмежуєтесь спілкуванням на якісь речі з які пов'язані зі службою. По-різному буває. У мене в цьому підрозділі є 16 місяців. До того я був в інших підрозділах і у мене є кілька дружніх стосунків,

які народилися вже на війні і які тривають е вже там понад два роки. А вот Тарас, привіт. А Вот Рустам теж привіт. Вот когось час, ну всі, всіх не будеш перелічувати, але да, ці хлопці в моєму житті з'явилися завдяки повномасштабці і сподіваюсь і залишиться. Ну це такі довгі зв'язки. Е ви для мене в першу чергу особистість. Е, і особистість двох світів. Ви наче на межі живете, тому що з однієї сторони війна, ви військовослужбовець, а з іншої ви журналіст, публіцист, який вариться так Само оці суспільно-політичній ситуації в країні. Взагалі, як жити це на межі? Як встигати

все? Ну, скажемо так, журналіст в мене краще, аніж військовослужбовець. Я це визнаю. Тобто я займаюся, я в армії не тому, що мені подобається в армії, не тому, що я відкрив для себе якийсь дивний новий світ, який мене мені щось там важливе додає. Коли Батьківщина скаже, що, мовляв, Паш, Твій дозор закінчено, я залюбки зніму з себе піксель і, а не буду його вдягати. Не буду його вдягати. Вот. А і я відчуваю, що як журналіст я кращий, ніж сержант. Але всі ті люди, які в 22-му, 23му, 24-му, вони пішли у військо, вони ж пішли не тому, що

зазвичай дуже хотіли, а тому, що хтось же повинен. Вот і а-а, що я не одинак своїй мотивації. І Да, по повторюсь, я просто знаходжусь там, де я знаходжусь чинний момент. Намагаюсь робити якнайкраще ті речі, які мені доручає мій командир. А-а, але це все одно аа мрія про повернення в цивільне життя, вона залишається зі мною так, як із багатьма моїми побратимами. Хтось, напевно, знайшов себе у війську і залишиться там після того, як у нього з'явиться можливість зняти з себе піксель. А хтось Буде піде компенсувати ті роки життя, які він не був поруч зі своїми друзями і

близькими. Взагалі плануєте нову книгу? Ой, не знаю, не знаю, до речі. А я про це неодноразово казав. Я взагалі думаю, що найякіснішу літературу про війну писатимуть не ті вже не ті, хто вже в письменницькому статусі доєднався до війська, а таких теж багато письменників у війську. А от ті, хто ніколи до того не брав Руки, не не пробував писати художню літературу. Так було після АТО, коли з'явився Сайгон і Брест. і багато інших. А я так думаю, що і після цієї війни будуть з'являтися книги тих людей, які до того не писали. От нещодавно вийшла чудова книга "Війна

на три літери Дмитра Крапивенка". Я її читав. Вона справді класна і вона от якраз, якщо ви хотіли дізнатись про те, як Влаштована армія зсередини, війна на три літери - це прямо дуже гарна спроба зануритись в цю реальність. же призна. Давайте ми почекаємо і переговоримо за необхідності. Давайте. А-а, книга Війна на три букви, да? А ось, наприклад, з нещодавно це книга Дмитра Крапенка "Війна на три літери". А він її нещодавно видав, і це якраз дуже гарний привід зануритись і подивитись всередині, як влаштовані Збройні сили. Я Її читав і дуже раджу щиро. От битись не можна відступити.

Це художній матеріал про українську армію, який написав Павло Пастд Білянський. Теж я її читав. Дуже раджу. І от я думаю все ж таки, що багато після а закінчення війни будуть з'являтися нових авторів числа тих людей, хто ніколи не збирався навіть пов'язувати своє життя з письменництвом. Я Керіх Марія Рімарк, який перший свій роман про війну на Западному фронті Без змін Написав через 10 років після закінчення Першої світової. Чи буде у мене книжка, не знаю. Я поки не розумію, про що вона могла б бути. Писати її у війську просто зараз не впевнений, що у мене на це

є час. Аа та воно всьому свій час. Дуже хотілося б, щоб саме військові писали і не медійні, тому що, на жаль, історія пишеться чужими руками, а хотілось би, щоб писали саме ті люди, які Безпосередньо брали в цьому. Саме тому я чекатиму нових появи нових авторів і я абсолютно переконаний, що вони будуть. Yeah.