ЩО ТАКЕ КОЛІР?

шановне товариство Вітаю Мене звати Іван Іващенко я філософ і перекладач і сьогодні я говоритиму про поняття кольору а а вже ж під філософським оглядом Та що це таке з точки погляду філософії е Я поширю свою е невелику презентацію яка складатиметься просто з цитат які я коментуватиму але я почну з такого загального вступу а потім на прикладах з історії філософії [музика] показуватиму увиразнюватиму різні способи порушувати проблему кольору і різні стратегії розв'язку цієї проблеми Отже нам Важко уявити Світ без кольору колір безперечно є одним з най головніших складників нашого епістемічного стосунку до світу без якого наш досвід

може і був би можливим проте напевно нудним і безживним втім проблема кольору є водночас як я вже зауважив однією з філософських проблем яку намагались розв'язати багато інтелектуалів осердя проблеми кольору як і можливі стратегії розв'язку цієї проблеми увразнити неважко чи є колір властивістю самих речей та речей які не є нами А чи колір є витвором епістемічної активності того хто ці речі сприймає іншими словами колір зуммови нами чи спричинено дією предметів на наші органи чуттів стратегія розв'язку цього питання залежить від парадигми від філософської парадигми в якій ми перебуваємо на мою думку і я це намагався і намагаюсь

в своїх різних публічних лекціях а пояснювати та бобо висвітлювати та На мою думку інтелектуальна історія заходу знає дві Сказати б глобальні парадигми це питання про буття Тобто чому те що є є і питання про чинність або нормативність Та чому є лише те що чинне Тобто чому є лише те на що поширюється чинність форм нашого пізнання хай навіть Ці дві парадигми годі розглядати як таку знаєте е незворотну е лінійну хронологічну послідовність про що свідчать спроби відживлення питання пробття в XX столітті надто у досить впливовій філософії Мартіна гайдегера та його численних послідовників Отже я почну з питання

про буття і як філософи в рамцях цієї парадигми розв'язували проблему кольору яку я вже щойно окреслив Отже в рамцях питання пробття з властивим цій парадигмі уявленням про трансценденцію як джерело об'єктивної реальності і джерело легітимації об'єктивної реальності нашого епістемчного світостосунку проблему кольору зразково На мою думку розв'язує Тома Аквінський у своєму коментарі до аристотелевого трактату про душу Та сентенція лібрі де ама 1268 року і в цьому трактаті Тома розглядає колір як властивість самих речей Та ось він пише Я тут в моїй презентації Як бачите є і є латинський оригінал для тих хто хоче подивитися оригінал і мій

переклад Я буду цитувати відразу переклад це стосується і всіх подальших цитат іншими у мовами Отже він пише Та спочатку колір має подвійне буття одне природне у відчутні речі інше духовне чутті кінець цитати Ну тут теж зауважую що всі без винятку цитати які я наводитиму в е-е в цій своїй міні-лекції Я наводитиму у власних перекладах та тому Майте це на увазі отже погоджуючись з аристотеловою тезою про відмінність буття чуттєво сприйманого і сприйняття далі цитата з аристотелевого трактату про душу от він пише втім дія відчутного та відчуття є однаковою але їхнє буття Ні та то отже як

ми бачимо погоджуючись з цією тезою ну весь цей текст томия квінського от його коментар це коментар Ясно послідовний коментар до аристотелового тексту але він там також викладає свої свої оригінальні думки та то Він додає дуже важливе уточнення погоджуючись от з цією тезою яку я щойно зацитував він пише Отже Аристотель спершу каже що перший сумнів і розв'язано за допомогою твердження що ведющий ну це латинське віденс Та той хто бачить Ну я просто намагався знайти не описову конструкцію А такий іменник український який позначає от нашу спроможність бачити того хто щось Зараз бачить та оце ведющй українською отже

отже Арістотель спершу каже що хоч перший сумнів і розв'язано за до ги твердження що видющий не є кольоровим але його можна розв'язати і далі сказавши що видющий є Ніби кольоровим позаяк у видющому є подібність кольорові через що він є подібнокольоровим через це та спромога яка бачить когось хто бачить не перебуває поза родом спромоги бачення він доводить Аристотель та на підставі сказаного повище що видющй є певною мірою кольоровим позаяк кожен орган чуття сприйнятливий до відчутного виду без матерії як було сказано А це підстава для того чому після того як відчутні речі зникають у нас виникають чуття

та фантазії тобто явище і очевидно що видющй є ніби кольоровим далі дуже важливе модальне застереження тією мірою Якою має подібність кольорові да кінець цитати у цьому міркуванні аквіната ключовим є його доповнення Ось цього аристотелевого розв'язку яке він позначає або впроваджує Якщо хочете за допомогою порівняльного сполучника тамквам або танквам залежить від правопису Отже тамквам ніби та відтак він уточнює уточнює цей сполучник через прислівник інквантум Ну ось те що я переклав тією мірою якою і ось цей от прислівник інквантум виражає модальне застереження Я до речі вже в межах свого курсу термінології німецької класичної філософії робив одну лекцію

та міні-лекцію про е ось інзофіан сполучник дуже важливий німецький Та ну от Який теж я перекладаю тією мірою якою який ви таке модальне застереження означає Отже що це означає оце от ніби і тією мірою якою це означає що ось ведющий згідно з томою квінським ніби уподібнюється баченому кольорові ось те що він пише коту та і кольорові який згідно з томою що з попередньої цитати випливає властивий відчутні речі ренсиблі а не самому ведющому якраз Ось на це і має вказувати сполучник тамквам в його доповненні ніби кольоровий та але це можливо Та ось це уподібнення лише тією

мірою да іквантум да Якою ведющий може уподібнитися цьому баченому кольорові тобто до певної міри відтворити його а це означає що колір вже має бути властивістю відчутної речі тоді як ось те що Тома називають духовним буттям кольору в чутті є лише Сказати б уподібненням цьому справжньому джерелу кольору яке робить видющого ніби кольоровим та цим джерелом кольору є та річ яку ми бачимо що з цього випливає якщо підбити стислий підсумок Та ось цих міркувань томиквінського З цього випливає що в межах аристотелівсько-томіської традиції колір розглядають як властивість самого сущого а не ведющого суще парадигма питання про буття отже

є парадигмою сказати зовнішнього світла яке освітлює видющому суще уможливлюючи зокрема наше уявлення про колір Ну ось це сказати б ось таке уявлення про колір чим є колір в рамцях Ось цього питання пробуття і цієї парадигми модерна дискусія ж про природу кольору жваво точилася вже в першій половині X століття мислителі якого заклали заклали ось цю підвалену питання про чинність заклали підвалину яка уможливила перехід та до питання про чинність або нормативність наступне ж XV століття стає століттям великого і нового світла світла доти небаченого внутрішнього світла наприклад там вже італійський природодослідник всім відомий зі шкільної програми а вже

ж Галілео Галілей у своєму трактаті про бар італійської льсаджатори пробар або пробірник та А тобто людина фахівець який е випробовує на якість якісь наприклад матеріальні ее якісь речовини тощо Та можна уявити собі багато різних а речовин які може ось цей пробар випробовувати та Отже Галілей в цьому трактаті 1623 року доводив реагуючи зокремо Ось на цю томійсько-аристотелівську традицію що смаки запахи кольори є властивостями саме суб'єкта сприйняття а не сприйманих ним е об'єктів та і ось цитата з цього пробаря він пише через це я вважаю що ці смаки запахи кольори тощо з огляду на предмет який як

нам здається чи пар дуже важливе уточнення який як нам здається їх містить є не чим іншим як чистими іменами та пуріномі і мають свій осідок у чуттєвому тілі тож Якщо прибрати тварину то й ці всі якості зникнуть і зійдуть на нівець кінець цитати Отже що з цього всього випливає е З цього випливає що колір лише на позір Оце чпар да є властивістю предмета або субстрату ну такий аристотелівський термін Оце те що італійською суджето в цьому в цій цитаті адже у своєму баченні предмета суб'єкт не бачить себе тобто свого епістемчного впливу на чуттєво сприймане та епістемічної

залежності сприйманого від спри няття ба більше Галілей як природодослідник як найкраще розумів що чуття можуть нас омиляти спонукаючи приміром вважати що сонце обертається навколо землі Ну як ви всі знаєте в Галілей був прибічником гелеоцентричної картини світу за що його переслідувала інквізиція там змушуючи його відмовлятися від своїх наукових поглядів ну отже чуття нас умиляють зрештою потім зовсім незабаром да А за якихось 20 років Декарт свої метафізичні медитації почне з того що перше що ми маємо брати під сумнів це власне та наша дані наших чуттів які не можуть за декартом містити епістеммічної певності Отже ніби антиципуючи філософію

мови X століття Галілей Як ви бачите з цієї цитати характеризує кольори як чист імена уріномій тобто мовний продукт який не є властивістю самої чуттєво сприйманої матерії хай навіть є властивістю того що Галілей називає чуттєвим тілом корпосенситиво ну в такий спосіб Галілей називає або позначає характеризує нашу чуттєвість та як пізнавчо епістемічну спроможність яка до певної міри споріднює людину з тваринами та тому він і пише що коли прибрати тварину Оце мосонімалі то і ці якості зникнуть да ось ці от ніби відчутні якості які на думку тому аквінського от належать властиві самим матеріальним речам проте на відміну від

тварини нашу чуттєвість опосередковано концептуально от цими чистими іменами які і має на увазі Галілей так тепер Декарт в за два десятиліття після Галілеї карт у своїх принципах філософії висловить подібну думку та от він пише Та щоби ми тут відрізняли ясне від тьно тьмяного треба якнайретельніше зауважити що біль і звісно колір і подібне сприймають Ясно і виразно коли їх розглядають суто Як відчуття або думки та ну досить така показова цитата Отже Ясно і виразно ми можемо сприймати колір лише тоді коли розглядаємо його як продукт думок а не властивість Ну того що Декарт називав річчю простягненою рескстнса

хай навіть відчуття не можлиби не не були би можливі без того що Декарт називає в цьому само в цих самих принципах філософії аркта ентима ментиіснострекум корпоре уніоне та тобто тісний внутрішній Союз нашого ума з тілом тобто іншими словами колір хоч і є витвором епістемічної активності суб'єкта от його думками та проте без участі тіла а отже речі простягненої він не зміг би стати відчуттям що годі уявити без втрати самого поняття кольору та Тобто ми не можемо уявити що наше сприйняття кольору не є відчуттям Та це дуже важливий момент Отже це Декарт Ну і в в цій

традиції та дуже важливий внесок в дискусію про колір ось цю модерну дискусію про колір в межах вже цього питання про чинність зробив шотландський філософ Девід гюм у своєму трактаті про людську природу та І от ее зокрема в першій книзі в частині першій в першому розділі він е-е е-е завдяки своєму славнозвісному прикладу відсутнього відтінку синього wting shade of Blue мимоволі вказав на до певної міри обмеженість епістемології класичного британського емпіризму а представники якого от зокрема на противагу декартові та його послідовником так званим картезіанцям джерело загального та ідей Та шукали в окремому Та ну ті з вас хто

можливо відстежують деякі мої публічні лекції ви знаєте що я головну проблему філософії подаю як проблему зв'язку загального і окремого та що як узгодити філософи намагаються принаймні в епістемології в теорії пізнання пояснити Ось і узгодити примирити ось те що в нашому чуттєвому досвіді ми завжди стикаємося з чимось окремо одиничним а в Наша мова наше мислення це завжди воно містить загальні структури та тобто слово яблуко позначає не лише те яблуко яке я бачу тут і зараз а будь-яке будь-який інший предмет схожий інший предмет який я можу побачити та і саме слово яблуко поняття категорія яблука Не прив'язане

да а не узалежнене від Ось цього окремого яблука та І от як це це пояснити Отже уже на початку оцього свого ктату про людську природу та це 173940 роки Він виходить коли він характеризує походження наших ідей тут невелике застереження от або заувага під ідеями ideas та гюм розуміє один з двох різновидів наших сприйняттів perceptions та чуттєвих сприйняттів ясна річ який епістеммічно залежить від вражень від того що він називає враженнями impressions А враження Це ті сприйняття за допомогою яких ми набуваємо ось цей первинний чуттєвий досвід І от він каже що щось таке абстрактніше Та от ці

ідеї вони ніби залежать епістемічно залежать від вражень але він тут коли ось про це пише зауважує прям на початку свого трактату одну суперечність якій не дає Раду емпіриська епістемологія адже цей феномен Та який він описує може змусити взяти під сумнів епістемічну залежність ідей від вражень суть його прикладу в тому що хоч в хоч навіть в нашому та чуттєвому досвіді ми могли ніколи не стикатися з одним із відтінків синього проте наше виображення або уява imagination все ж зможе цей відтінок витворити якщо ми зауважимо його відсутність у послідовному переході ось цих ві відтінків синього та Тобто ми

побачимо ось це ніби контраст та і зможемо відповідно уявити або виобразити собі ось цей відсутній відтінок синього Дивіться що він пише тож я запитую чи можливо для неї ну для людини на підставі власного виображення компенсувати цю нестачу та витворити собі ідею того особливого відтінку хоч її чуття ніколи їй ту ідею не передавали гадаю мало хто вважатиме що вона не зможе цього це має правити за доказ за доказ що Прості ідеї не завжди виведено з відповідних вражень хоча цей приклад такий особливий та одиничний що він навряд вартий нашого зауважування Та не заслуговує на те щоби лише

заради нього Ми змінювали нашу загальну Максиму Та ну тобто з одного боку що ми бачимо що робить гюм Він цілком слушно зауважує що цей відтінок можливо відтворити не маючи чуттєвого досвіду такого відтінку а отже наше уявлення із цього це випливає не про колір не є властивістю самих досвідчуваних речей Та адже ми не мали досвіду та чуттєвого досвіду ось саме цього відсутнього відтінку але з другого боку це не спонукає гюма взяти під сумнів підвалину емпіристкої епістемології яка пояснює природу загального через досвід окремого хоча бачите Ось він і це от прямо на початку тексту свідчить про те

що Юм неабияк вагався та щодо ось слушності емпірийської методології так тепер канти шопенгавер та німецькомовна традиція Трошки її зачеплю в німецькомовній традиції тему кольору експліцитно серед філософів Я маю на увазі таких класичного періоду експліцитно цю тему порушив Артур шопенгавер у творі про бачення і кольори ізнфабн 1816 року і в цьому творі він вважав колір це параграф параграф другий ее який називається фоле титхкайдегтіна повнадіяльність ретіни ну отже е сятківки та він вважав колір станами або модифікаціями окацшфes Ну але це досить під цим оглядом він Ну зовсім не відрізнявся від Канта теоретичнону філософію якого вважав одним з

головних джерел от свого філософського натхнення і от Кант у першому виданні критики чистого розуму писав майже те саме Та ось цитата кольори є не властивостями тіл спогляданню яких вони притаманні Та спогляданню яких вони притаманні але модифікаціями чуття зору який у Певний спосіб афіціюється ну тобто подразнюється на нього впливає світло але що модифікаціями чуття зору які у Певний спосіб ефіціюються світлом та з одного боку та Кант е ее згідно з кантом колір не є властивістю тіла та ну з цієї цитати це випливає недвозначно але з другого боку Кант е вважає колір тим що називає в уривку

b217 це друго видання критики чистого розуму ее вважає е Він вважає колір якістю відчуття Да deкліityung і ця якість є суто емпіричною і ми не можемо уявити її апріорі та до досвіду чуттєвого і з огляду на це в уривку b377 це теж критика чистого розуму друге видання А він е досить логічно логічно стверджує що колір не може бути поняттям Да отим що Кант називають чистим поняттям розсуду або категорію А ідеєю та і поготів не може бути Ну ідеї - це форми розуму Та е чисті форми розуму Та е ну а чому Бо поняття да оці

от категорії згідно з кантом е чисті форми нашого мислення і власне ну пояснити таку обмеженість та кантової кантового уявлення про колір можна через те що він все-таки ще перебуває в парадигмі філософії свідомості адже от в самому питанні про чинність є дві такі підпарадигми якщо якщо хочете це парадигма е це парадигма е філософії свідомості та це от приблизно Вона починається з декартом і завершується мабуть з німецьким філософом едмундом гусерлом і парадигма філософії мови та І от хай навіть кантову критику чистого розуму Ми не можемо вважати філософію свідомості адже свідомість У нього є функцією судження Та ось

цією зв'язкою яка уможливлює зв'язок ну пов'язує суб'єкт судження з його предикатом і яка не є Та не міститься в чуттєвому досвіді Ну це як відомо кантів кантів варіант розв'язку ось цього класичного філософського питання класичної філософської проблеми про зв'язок загального і окремого Та бо він в критиці чистого розуму порушує ключове питання це синтетичне судження апріорі Та ну синтетичне судження апріорі власне Ну воно і складається з складниками його є чуттєві споглядання та які предикат предикати стосуються І власне категорії та форми нашого мислення та які містяться в суб'єкті тобто Ось він шукає відповідь на питання про зв'язок загального

і окремого і закантом цим зв'язком є наш самостосунок Та бо в попередній традиції це був або Бог А бог Як трансценденція це якщо брати питання про буття ось цю першу глобальну парадигму або Бог як такий собі сказати епістемологічний принцип Квазі епістемологічний принцип Ну це вже в ранньому модерні та в Декарта ми з цим стикаємося з в Барклі тощо Отже але якби Кант все-таки от е-е дійшов та ее думки що власне ее наше мислення воно е а є суцільно наскрізномовним та і ми в принципі не можемо ніякі опанувати категорії та якщо ми не опануємо мову Ну

бо будь-яка категорія - це іменник Та то Кант можливо би і стверджував все-таки як це робитиме в XX столітті австрійський філософ Людвіг відгенштейн е Можливо він стверджував би все-таки що наші уявлення про кольори є мовним продуктом Та вони е є не так як от пише іще канти шопінгавер модифікаціями нашого А як то да модифікаціями чуття зору та в в Канта або теж модифікаціями ока або станами ока в шопнгавера та а він би стверджував про те що це власне мовне опосередкована повністю мовою уявлення адже погодьтеся я не думаю що хтось з вас Хто слухає Зараз цю

мою міні-лекцію про колір Навряд чи хтось З вас може пригадати свої зорові досвіди або свої зорові враження коли ви були немовлями немовлятами Та бо немовля І от в українській мові Мені здається це дуже досить таке Е чудове е досить чудове слово досить чудовей іменник бо він якраз і позначає От цю потенційну людську істоту Яка ще не опанувала мову та вона не мовить не мовля І от відповідно Навряд чи хтось з вас Отже зможе пригадати свої зорові враження або зорові образи коли ви були немовлятами адже саме мова Вона дозволяє нам бачити та мова опосередковує наш стосунок

навіть до оцьої до оцієї зовнішньої реальності яка не є нами Ну і на цьому я заверш тому скажу лише що незабаром в ну буквально от наступний місяць у видавництві синтеза вийде друком український переклад ось цих от зауваг про кольори австрійського філософа Людвіга підтгенштайна тож Стежте будь ласка за новинами щиро вам дякую за увагу і незабаром почуйте від мене ще щось нове